ПОГРО́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погроми́ти; // у знач. прикм. Смирнов був у погромленій кімнаті сам (Смолич, Мир.., 1958, 234); Погромлена шляхта безладними табунами добігала до валів (Кач., II, 1958, 444); // погро́млено, безос. присудк. сл. — Оце я вештаюсь тут і до усього приглядаюсь — навідавсь я, накинув оком на те, що після чигиринського погромища зосталось од Корсуня, од Богуслава, од Брацлава. Хоч воно скрізь і погромлено, але там можна буде збудувать добрі фортеці (Морд., І, 1958, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 725.