ПОГУ́ДКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що наріка́ння. Тяжко було слухати Галі такі погудки від матері, гірко було на душі від їх (Мирний, IV, 1955, 75).
2. Те саме, що зві́стка 1. Абсест сказав, яка погудка (Котл., І, 1952, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 727.