ПОГУЛЯ́НКА, и, ж., розм. !. Те саме, що гу́ля́нка
1. Петрусь за шапку да і гайда на вечорниці, на погулянки (Сл. Гр.).
2. Те саме, що прогу́лянка. [Служебка:] Такі прокляті [свині], — як вирвуться, не заженеш ніяк. [Пастух:] Та хочеться ж і їм на погулянку (Л. Укр., II, 1951, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 728.