ПОГУСТІ́ШАТИ, ає. Док. до густі́шати. — Ніс став широкий, .. брови погустішали, неначе кудлаті стали, — говорив о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 43); Парки, що стояли вдень у зеленавому мареві першої дрібної ще в кронах зелені, зараз, у місячному сяйві, погустішали й повились мерехтливим туманом (Смолич, Мир.., 1958, 77); Туман так погустішав, що здавалось, ніби й справді була темна ніч (Трубл., І, 1955, 171); Спідлоба глянула [Орися] на Юлю, і ще більше погустішав на щоках вишневий розлив: Юля дивилася на неї око в око (Тют., Вир, 1964, 454); // безос. Сонце піднялось уже височенько, і на полях людей погустішало (Іщук, Вербівчани, 1961, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 729.