ПОДВІ́ЙНИК, а, ч., рідко. Те саме, що двійни́к 1. * У порівн. Пливе тінь, шелестить стернею: щось іде з другого кінця.. Чи не Андрій не спить до цього часу? Ближче — він. Тоскний, самітній, ніби мій подвійник (Вас., II, 1959, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 737.