ПОДВІ́РНИЙ, а, е.
1. Стос. до кожного окремого двора, господарства. — Чули правильний закон? — загорлав Денисенко. — Ніхто не має права зачепити нашу подвірну, хутірську чи відрубну землю! (Стельмах, II, 1962, 134); // Здійснюваний по окремих дворах, господарствах. Подвірний перепис.
∆ Подві́рна кни́га — книга обліку і оподаткування дворів (див. двір1 2). Тільки тепер згадала, що вона на роботі і повинна сидіти біля телефону за своїм столом, складаючи нову подвірну книгу села Ковалівки (Кучер, Прощай.., 1957, 220).
2. діал. Надвірний. Трохи згодом рипнули й подвірні [двері], випускаючи Пилипка надвір (Мирний, IV, 1954, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 737.