ПОДИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., діал.
1. перех. і неперех. Дивуватися. Стаття Франка незвичайно подобалась мені. Я просто подивляю розум та талант того чоловіка (Коцюб., III, 1956, 278); Із ран — нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять (Тич., II, 1947, 255).
2. перех. Розглядати. Олена подивляла гарного коня (Коб., І, 1956, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 743.