ПОДИ́ХУВАТИ, ує, недок., рідко. Те саме, що подиха́ти1. Чаром подихує через грати цвітнівка-ніч [весняна ніч] (Вас., II, 1959, 67); // безос. — Ви сиділи на канапці і шили; .. од вас тоді подихувало таким спокоєм, таким миром … (Н.-Лев., VI, 1966, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 744.