ПОДО́ВБАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до подовба́ти 1. Леус з Чумаком крутою вулицею швидко зійшли до річки і ступили на подовбаний ковзанами лід (Збан., Переджнив’я, 1955, 198); Мокрий, де-не-де подовбаний снарядами, асфальт тьмяно вилискує крізь туманний степ (Гончар, III, 1959, 207); Догнивали подовбані птицею, поливані дощами соковиті кавуни і дині (Кач., Вибр., 1947, 230); Це був велетень на товстих і пружних ногах, з плечима атланта, з широким, подовбаним віспою обличчям (Чаб., За півгодини.., 1963, 27).
2. у знач. прикм. Який має на своїй поверхні заглибини, вм’ятини, дірки; нерівний. На порізаному і подовбаному столярському столі стоїть страва (Стельмах, II, 1962, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 751.