ПОДОРО́ЖНІЙ, я, є.
1. Прикм. до по́дорож 1. Довго він плекав ту мрію і тільки в останню подорожню ніч.. зрозумів, що мрія його нездійснима (Збан., Сеспель, 1961, 155); // Пов’язаний з подорожжю, з дорогою; викликаний подорожжю, дорогою. Гуркіт коліс та подорожня стусанина обзивається у вашій спині (Мирний, IV, 1955, 323); У статтях і подорожніх враженнях німецьких авторів перших трьох десятиліть [XIX ст.] українські пісні згадуються часто (Рад. літ-во, 6, 1964, 68); // Який відбувається, трапляється, зустрічається під час подорожі, в дорозі. В мене складався чудовий план подорожнього роману: найперше нам треба змовитись очима з моєю сусідкою, і коли будуть на станції міняти коней, ми тікаємо в гаї… (Вас., І, 1959, 185); Над дубами крикнув пугач І зайшовся сміхом, Обернувся сіроманець Подорожнім лихом (Перв., II, 1958, 176); // Признач. для подорожі; дорожній. Скинувши з себе білий подорожній балахон з широкою відлогою, о. Артемій.. вскочив в столову (Н.-Лев., IV, 1956, 50); Півхлібини, П’ять цибулин та картоплин з десяток Поклала мати в торбу подорожню (Рильський, Мости, 1948, 86).
2. Який перебуває в дорозі, який подорожує. Йде подорожній монах, які ходили колись по селах, а на роздоріжжі в полі високий хрест (Україна.., І, 1960, 95); Питаються якось хлопця Подорожні люди: — Чи багато верстов, сину, до Києва буде? (Рудан., Тв., 1956, 130); // Який пересувається в одному напрямку з ким-, чим-небудь; попутний. Я з подорожньою товаришкою своєю увійшла в хату (Сл. Гр.); На станції Городище трапилася подорожня підвода (Вол., Сади.., 1950, 15).
3. у знач. ім. подоро́жній, нього, ч.; подоро́жня, ньої, ж. Особа, що подорожує. Зібрав собі славних хлопців, — Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього (Укр.. думи.., 1955, 246); Вибігла з чорної хати молодиця, приклала долоню до очей і дивилась на подорожню (Коцюб., І, 1955, 309); Подорожній попросився, щоб хлопець його підвіз (Гончар, Таврія, 1952, 201); // Людина, яка подорожує разом з ким-небудь; попутник. Я сіла в машину й почала розглядати подорожніх (Ю. Янов., II, 1958, 89); * Образно. Вона здатна бути не лише на гарну жінку, а й відважного товариша, подорожнього в майбутнє (Досв., Гюлле, 1961, 110); *У порівн. Наче подорожній, стукала у вікно обмерзла гілка плакучої берези (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 799).
4. у знач. ім. подоро́жня, ньої, ж., іст. Документ на право користування поштовими кіньми; проїзне посвідчення. — Коней, голубчику. — А подорожня.. є? (Стор., І, 1957, 78); Долгов пішов відмітити подорожню і спитати про коней (Тулуб, В степу.., 1964, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 754.