ПОДОЇ́ТИ, дою́, до́їш; наказ. сп. поді́й; док., перех.
1. Док. до дої́ти 1. Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою (Шевч., І, 1963, 135); Подоївши вівці, зайшла [мати] в хату (Головко, II, 1957, 199).
2. перен., розм. Необмежено скористатися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобути від когось матеріальну допомогу. — Цей Безкоровайний ні риба ні м’ясо, а нам він пригодиться. Один раз я його побачив і думаю, що подоїти його можна (Хижняк, Невгамовна, 1961, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 752.