ПО́ДРУГА, и, ж. Дівчинка, дівчина або жінка, яка дружить з ким-небудь. Зневажають подруженьки Подругу свою (Шевч., II, 1963, 12); Мар’яна і Ганна були найкращими Катрусиними подругами (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 22); * Образно. Як сестра, схилилась над тобою Невтомна подруга, сувора творчість (Рильський, І, 1956, 90); // Кохана дівчина, жінка, наречена або дружина. Прощай, дівчинонька вірненька, З колиски подруга моя (Манж., Тв., 1955, 139); Він, добра й лагідна людина, раз у раз жалував свою подругу (Довж., Зач. Десна, 1957, 41); * Образно. Кличе подругу перепел в житі (Сос., Солов. далі, 1957, 113); *У порівн. Як вірну подругу, любить білу акацію степовик (Гончар, Таврія.., 1957, 564).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 758.