ПОДРУ́ЖЖЯ, я, с.
1. Шлюбна пара; чоловік і дружина. [Хуса:] В римлян то звичай, що коли подружжя приходить вкупі, то й вітати треба обох укупі (Л. Укр., III, 1952, 152); Це було істинно щасливе подружжя, вони були мовби створені одне для одного (Гончар, Тронка, 1963, 301); * Образно. Подружжя гусей підійшло до колодязя (Вишня, І, 1956, 346).
2. Шлюбне життя, шлюб. Вони були люди вже не молоді, мали в подружжі дітей (Кобр., Вибр., 1954, 110); Подружжя виявилося напрочуд вдалим (Собко, Біле полум’я, 1952, 25).
3. Один із членів шлюбної пари; дружина щодо свого чоловіка або чоловік щодо своєї дружини. Дядько Тимоха хоч п’ятий десяток год жив, а подружжя собі не знайшов (Гр., І, 1963, 285); — Тут.. нічого нашого не зосталося. — Нічого? А могила твого батька? Хай і мене коло нього поховають, — мимоволі подається [Катерина] в той бік, де, відробивши своє, лежить її подружжя (Стельмах, І, 1962, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 758.