ПОДРУЖИ́ТИСЯ, дружу́ся, дру́жишся, док., з ким і без додатка.
1. Те саме, що подружи́ти 1. Думали [люди], що, може, подруживсь він з яким недобрим чоловіком та й смутиться (Вовчок, І, 1955, 347); За день я придивився до Гриця, подружився з ним (Збан., Ліс. красуня, 1955, 5); Латину тілько що сказали, Що од Енея єсть посли,.. Хотять Латину поклониться, Знакомитись і подружиться (Котл., І, 1952, 169); Після того пам’ятного вечора Семен часто бачився з Марусею, і глибоко подружилися вони (Ле, С. Голубар, 1950, 44); * Образно. Кобила з вовком подружилась, та й додому не вернулась (Укр.. присл.., 1955, 287).
2. розм. Те саме, що одружи́тися. Ясна зіронька закотилася, Ой я, молода, зажурилася, А що од роду да й одбилася, Да на чужині подружилася (Чуб., V, 1874, 747); — Розлучили.. нас вороженьки люті, не дали нам подружитися (Коцюб., І, 1955, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 758.