ПОДУВА́ТИ, а́є, недок. Дути, віяти не дуже сильно або час від часу; повівати. Пекло сонце, легенький вітерець подував з Кривого Торця (Чаб., За півгодини.., 1963, 37); Рвучкий вітер подував з моря (Трубл., І, 1955, 150); Подуває дзвінкий осінній холодок (Вас., II, 1959, 526); // безос. Подувало з моря штормовим вітром (Кучер, Голод, 1961, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 760.