ПОДУ́ШЕЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до поду́шка 1. Було б учити, як лежало поперек подушечки, а як удовж, то вже не поможеться (Номис, 1864, № 6009); Батько садовить його на раму [велосипеда], де біля руля маленька подушечка (Грим., Кавалер.., 1955, 192); Він знову зник ненадовго й вернувся з надувною гумовою подушечкою в руках (Перв., Дикий мед, 1963, 232); * У порівн. Поплескав [лікар] Дороша по спині пухкою, як подушечка, рукою (Тют., Вир, 1964, 195); // Що-небудь м’яке, опукле, схоже на невелику подушку. Він [метелик] спокійно сидів на розквітлій подушечці червоної конюшини (Донч., VI, 1957, 476); Гриць схопив Жучка за обидві лапи, ніби хотів відігріти холодні округлі подушечки собачих пальців (Збан., Сеспель, 1961, 301).
2. перев. мн. Сорт цукерок з начинкою, за формою схожих на подушку.
3. заст. Ладанка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 762.