ПОДІ́ЛОК1, ПОДО́ЛОК, лка, ч. Зменш. до поді́л. Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягсь аж до річки (Гр., І, 1963, 350); Груша родить багато.. Устає вдосвіта моя [дружина], назбирає в поділок (Козл., Сонце.., 1957, 60); — Ліда в своїй чудесній сукенці.. щоранку буде виганяти корову, а вечорами доїти, підкасавши подолок (Коцюб., II, 1955, 388); Закрутилася стара по хаті, подолком лаву здмухує (Стельмах, І, 1962, 60); * Образно. Спустила хмарка на луги Мережані подолки (Тич., І, 1957, 32).
ПОДІ́ЛОК2, лку, ч., діал.
1. Ділянка землі, виділена в користування селянській родині в дореволюційний час. Поділку у їх по дві десятини (Сл. Гр.).
2. Долівка. Люлька випала йому з зубів і лежала на поділку (Фр., V, 1951, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 746.