ПОДІРЯ́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до подіря́вити. Славнозвісне львівське скляне склепіння над пероном було подірявлене шрапнеллю і рушничними кулями (Гжицький, У світ.., 1960, 229); * У порівн. Драна, ніби подірявлена, хустина світилась наскрізь, як решето (Н.-Лев., III, 1956, 322).
2. у знач. прикм. Який подірявився, укрився дірками; дірявий. Дістала [Майбородиха] старі подірявлені сіренькі панчохи (Н.-Лев., IV, 1956, 288); Поміж гожими сплячими голівками молодих грибків лежали свіжозогнилі, ..з подірявленим тілом (Козл., Мандрівники, 1946, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 748.