ПОЖАДА́ТИ, а́ю, а́єш, перех., рідко. Док. до жада́ти 1, 2. Не барячись хвилиноньки, пожадала собі [Галя] у чоботи вбратися (Вовчок, І, 1955, 291); [Маруся:] Твоя мати оце приходила до нас, хвалилася і своїм горем, і твоїм лихом.. Думала, каже, що за багатим чоловіком добре їй буде, а вийшло — і ворогові б своєму не пожадала! (Мирний, V, 1955, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 768.