ПОЖА́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док., діал.
1. Пожаліти. Такі романи писати, то краще пір’я дерти. А пожалься боже того пера й чорнила! (Л. Укр., V, 1956, 64); — У вас голос… — Пожалься боже, який там голос… (Добр., Очак. розмир, 1965, 38).
2. Пожалітися. А знов, як не вгодять Галі брати, то Галя поплаче й погорює, ..пожалиться та й годі (Вовчок, І, 1955, 288).
ПОЖАЛИ́ТИСЯ, жалю́ся, жа́лишся, док.
1. Пожалити себе.
2. Жалитися якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 768.