ПОЖБУ́РИТИ, рю, риш, док., перех. і неперех., розм. Кинути що-небудь рвучко, з силою; швиргнути. Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря (Н.-Лев., II, 1956, 260); Джигун хотів зламати пужално, але не насмілився і пожбурив його далеко на ріллю (Мушк., Чорний хліб, 1960, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 771.