ПОЖИТТЯ́, я́, с., діал.
1. Спільне життя; співжиття. [Панса:] А знаєш, мама за ціле наше пожиття подружнє мене вразила раз лиш — тим, що вмерла… (Л. Укр., II, 1951, 458).
2. Прожиття, прожиток. Швидко він зживався з новим своїм місцем на старій землі — і підвертав її під себе: вона йому плодила, родила — ставало на пожиття його! (Мирний, II, 1954, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 776.