ПОЖУРИ́ТИ 1, журю́, жу́риш, док., перех. Засмутити чим-небудь усіх або багатьох; позасмучувати. Розказала про своє горе та й пожурила тим нас усіх (Сл. Гр.).
ПОЖУРИ́ТИ2, журю́, жу́риш, док., перех. Висловити кому-небудь своє незадоволення з приводу чогось; вказати комусь на його помилки, неправильні вчинки. На репатріаційному пункті його прийняли тепло й чуло. Вислухали гірку сповідь, пожурили трохи, подали йому руку допомоги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 450); Давида Тихін стрів питанням в очах… Ще й пожурив: — Казав же — бережись (Головко, II, 1957, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 778.