ПОЗАВИВА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док., неперех. Завивати (див. завивати 1 1) якийсь час.
ПОЗАВИВА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Завити (волосся, кучері і т. ін.). Я б свої кучері та позавивала (Чуб., V, 1874, 100).
ПОЗАВИВА́ТИ3, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Завинути всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь; пообмотувати. — Чому не заговориш до мене, чому не поглянеш, не позавиваєш мозолі на моїх пучках? (Коцюб., II, 1955, 352); Він велів лікарям оглянути і позавивати його рани (Фр., IV, 1950, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 782.