ПОЗАЛА́ТУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Залатати все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Звелів нам [батько] забрати всі книжки, а також сорочки та одежу, щоб дома позалатувать те, що подерлося чи попоролося… (Збірник про Кроп., 1955, 20); — Ну, позалатувала трохи, — оглядаючи ватянку, сказала вона (Головко, II, 1957, 576); * Образно. Що ж, мій грунтик.. Варт був ринських зо п’ятсот, — Та, притиснений недолею, Сто-м позичив в банку от. Позалатував прогалини, — Не лишилось і гроша (Фр., XIII, 1954, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 790.