ПОЗА́О́ЧНО. Присл. до поза́о́чний. Позаочно лаяв [пан] їх [селян] і злодіями й розбишаками (Фр., VIII, 1952, 29); — Та хіба ж вони [козаки] тебе послухають позаочно? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 793.