ПОЗА́ОЧІ, присл. За відсутності особи, якої що-небудь стосується; заочі. — Не сумніваюся, що знайдуться такі, що в очі мені підлещуються, а позаочі будуть кидати на мене болотом (Фр., VI, 1951, 382); В батальйоні позаочі Кармазина частіше величали просто Іваном Антоновичем (Гончар, III, 1959, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 793.