ПОЗАПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Запрягти всіх або багатьох (коней, волів і. т. ін.). Тільки в них і мови було, що князі та пани вельможнії. Було і к весіллю зовсім приберуться [панночка з старою панією] і будинки поставляють кам’яні, і коней вороних позапрягають, — аж лихо! (Вовчок, І, 1955, 107); Хлопці встали, ..Сиві воли позапрягали (Коцюб., І, 1955, 180); // Приготувати до їзди вози, сани і т. ін., впрягши в них коней, волів тощо. Пообідали [сини та батраки], позапрягали вози.. та й рушили (Кв.-Осн., II, 1956, 133).
2. перен., розм. Примусити всіх або багатьох виконувати важку або тривалу роботу, багато працювати. — Потомились, хлопці? — співчуває їм Бондариха. — Це добре гостювання — тільки прийшли, а їх зараз у роботу позапрягали (Вас., II, 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 795.