ПОЗАТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і розм. ПОЗАТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Закривши, загородивши, зробити невидним повністю або частково все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Позатулявши хустками та ряднами вікна, приступили [школярі] до діла (Вас., І, 1959, 119); В селі люди матами з околоту позатуляли вікна (Чорн., Визвол. земля, 1959, 121); — Фірмани ..позатулювали коням очі і так ведуть їх через міст! (Фр., II, 1950, 363).
2. Заткнути отвори скрізь або в багатьох місцях. Дірки в огорожах, які поробили собі собаки, коти й півні, місцеві господарки позатуляли старими шапками (Сенч., Опов., 1959, 60).
◊ Позатуля́ти (позату́лювати) роти́ кому, фам. — не дати нікому можливості заговорити, висловитися. [Галя:] Та що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (Сам., II, 1958, 10); А писарчук та староста крутять так, щоб ік своїй вигоді повернути.., а після, як виявиться.., то вони .. всім роти позатулюють або просто очі горілкою позаливають… (Григ., Вибр., 1959, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 800.