ПОЗВ’Я́ЗУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позв’я́зувати. [Демид:] Хіба у нас плуг? Чорти батька зна що, а не плуг! Похряпаний, чепіги позв’язувані у десятьох місцях, повзун геть стерся (Кроп., III, 1959, 166); — Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш, а що з вас за хлібороби, коли у вас плуги мотуззям позв’язувані! (Головко, II, 1957, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 808.