ПОЗВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Звернути (з дороги), змінити напрям руху (про всіх або багатьох). Коні позвертали з шляху.
2. перех. Спрямувати вбік усіх або багатьох, усе або багато чого-небудь. Позвертати коней з шляху.
3. перех., розм. Ударивши, різко повернувши, перекосити, викривити, пошкодити щелепи, в’язи, кінцівки і т. ін.
◊ Позверта́ти в’я́зи (ши́ї, го́лови): а) те саме, що Зверну́ти в’я́зи (ши́ю, го́лову) (всім або багатьом) (див. зверта́ти). Ще б десь дістати вишиту сорочку, і тоді хай хто заїкнеться, що Северин не козацького роду, так він і в’язи позвертає, щоб ішов уперед, а бачив назад (Тют., Вир, 1964, 422); б) (собі) те саме, що Зверну́ти в’я́зи (ши́ю, го́лову) (про всіх або багатьох) (див. зверта́ти). Гнат і жінка його були тепер похожі на ті верби, що виросли на степу при дорозі, що вітер як не зовсім зламає, то повикручує так, що вони ні на що не похожі, наче їх хто заставляв проти волі танцювати, аж покіль вони собі голів не позвертали (Григ., Вибр., 1959, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 806.