ПОЗДОРО́ВКАТИСЯ, аюся, аєшся, з ким і без додатка, розм. до кого. Док. до здоро́вкатися. Прийшов [парубок] у хату, з усіма поздоровкався (Укр.. казки, легенди.., 1957, 76); Генерал перш усього підійшов до них [москалів], поздоровкався (Мирний, І, 1949, 190); [Жінка:] Хоч би поздоровкався [Хома] до людей (Вас., III, 1960, 104); Матюха поздоровкався за руку з обома жінками (Головко, II, 1957, 141); [Марина:] Еге, я як почула, на коня — і туди. Дивлюсь — Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Корн., II, 1955, 77); // з чим, перен. Несподівано наштовхнутися на що-небудь. Всмак погомонівши з дядьком, сторч головою лечу до хатини. В клуні я мало не поздоровкався з стовпом і, розпашілий, зупиняюсь на порозі (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 85); // без додатка, розм. Побажати здоров’я, п’ючи горілку, вино і т. ін. Отець Степан налив чарку, поздоровкався й випив до Балабухи, а потім подав чарку Балабусі (Н.-Лев., III, 1956, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 810.