ПОЗЕЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш.
1. тільки 3 ос. Док. до зелені́ти 1. Його очі позеленіли й засвітилися (Коб., II, 1956, 148); Зібрані бульби слід на 10 днів розстелити під навісами з тим, щоб бульби позеленіли, від цього підвищуються їх насінні якості (Хлібороб Укр., 3, 1966, 23); Під ним [місточком] ще не висохли весняні калюжі — аж зацвіли, позеленіли (Мирний, І, 1949, 126); Солом’яний дах позеленів від їдкого моху (Коп., Вибр., 1948, 205).
◊ В оча́х позелені́ло див. о́ко 1.
2. розм. Док. до зелені́ти 3. Змінитися на обличчі. — Потім наш хутір спалили… матір теж… Як приїхав на пожарище батько, позеленів, заскреготав зубами і знову кудись-то майнув (Стар., Облога.., 1961, 18); Геть позеленіли [діти] вже, пообпухали, їсти, мабуть, дуже хочуть (Мик., II, 1957, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.