ПОЗЕ́МКА, и, ж. Низовий вітер узимку, а також сніг, який переноситься цим вітром. З ранку схопилась поземка, вздовж вулиці свистів вітер, низько, при землі, женучи білі димки снігу (Донч., III, 1956, 128); Йому здавалося, що Орськ десь зовсім близько, але у згуслому потоку поземки не блимав жодний вогник, а мороз міцніше й міцніше проймав тіло (Тулуб, В степу.., 1964, 204); * Образно. Проти порубу дорогу перемело піском; піщана поземка світлими мечами заклинювалась у ріллю (Вол., Дні.., 1958, 55); * У порівн. Вітер підхоплював цвіт і рожевою поземкою ганяв по вулиці (Чорн., Красиві люди, 1961, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.