ПОЗНА́КА, и, ж.
1. Характерна ознака, прикмета і т. ін., за якими можна пізнати кого-, що-небудь. Герман ані слухати не хотів скептичних уваг оберштайгера [старшого штейгера], що там, у тій ямі, нема ані сліду воску, що поклад глини, який там надибано, по всім геологічним познакам [за всіма геологічними познаками] виключає віск (Фр., VIII, 1952, 409).
2. Подряпина, рубець, рисочка, пляма і т. ін., залишені чим-небудь, зроблені кимсь; слід, відбиток чогось. На мокрій землі лежить зблідла Юлька, а на скроні в неї запеклася кров’яна познака від гострої грані каменя (Шиян, Магістраль, 1934, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 821.