ПОЗОЛО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до позолоти́ти. Оглядаємо сувеніри.. Маленькі золоті кораблики з парусами та всіма снастями, зроблені, очевидно, з срібла й потім позолочені, вражають своєю філігранністю (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 33); Прощайте, ниви. Котіть собі шум свій на позолочених сонцем хребтах (Коцюб., II, 1955, 233).
2. у знач. прикм. Покритий позолотою. Виблискує вбрання на ялинці, під ялинкою парти; на парті позолочені та кольорові обрізки з паперу (Вас., III, 1960, 118); По ній [жилетці].. звисав товстий золотий чи позолочений ланцюжок від годинника (Коз., Блискавка, 1962, 50); — Словом, ви не романтик? — Люблю, грішник, звичайність. У кожній підкресленій незвичайності я бачу щось фальшиве… позолочене… (Мур., Свіже повітря.., 1962, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 825.