ПОЗУБЦЬО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр пас. мин. ч. до позубцюва́ти; // у знач. прикм. Оглядають [хлопці] позубцьований засув, пробують замикати і одмикати (Вас., II, 1959. 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 828.