ПОКАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покатува́ти. А завтра побитих, покатованих, цілою валкою поженуть селян із слободи на місто, у в’язницю (Головко, II, 1957, 312); // у знач. ім. покато́ваний, ного, ч. Той, кого катували, мордували, брали на тортури. Мартинюк поділив, чи вірніше розсортував, покатованих залежно від стану ран і розповів присутнім, як треба за ними доглядати (Дмит., Наречена, 1959, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 17.