ПОКАХИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Кахикати потроху або час від часу. Професор раз за разом мерзлякувато потирав руки й часто покахикував (Шовк., Інженери, 1948, 218); Поки вони обмітали сніг з чобіт і, покахикуючи, скидали шинелі, вийшла Віра (Грим., Син.., 1950, 223); // Навмисне неголосно кахикати, щоб привернути увагу або попередити про що-небудь. Саня мовчала. Лише зрідка покахикувала, щоб Лара чула, що вона так само не спить (Шовк., Інженери, 1956, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 17.