ПОКВА́ПЛИВО. Присл. до поква́пливий 2; дуже швидко, поспішно. Іван зразу цікаво і поквапливо ловив очима ті подорожні подробиці (Фр., III, 1950, 146); Недовго збиралися, другого дня по обіді поквапливо виїхали на південь (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 309).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 19.