ПОКВА́ПЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. поква́пливий. Кукулик з дивною для нього поквапливістю виконав наказ Тетяни Василівни і сідав на своє крісло, потираючи руки (Загреб., День.., 1964, 323); Мій приятель тепер хутко погнав свого човна, і я ледве поспішав за ним, не розуміючи поквапливості (Досв., Вибр., 1959, 435); З нервовою поквапливістю витягнув [Крутояр] цигарку і почав черкати сірником (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 19.