ПО́КВАПОМ, присл., розм. Те саме, що поква́пливо. Дід лежав майже без духу, вишептавши поквапом, уривано оце оповідання (Фр., IV, 1950, 183); Той поквапом привітався з явним наміром продовжувати свою путь (Жур., Опов., 1956, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 19.