ПО́КЛАД 1, у, ч. (мн. по́клади, ів).
1. геол. Скупчення осадових або гірських порід; родовище корисних копалин. Поклади кухонної і калійної солі в Прикарпатті мають вигляд пластів або лінз, розміщених на різній глибині (Геол. Укр., 1959, 294); На шляху прохідників дедалі частіше траплялись то червонуваті, то синюваті нашарування, і маркшейдери запевняли, що незабаром відкриється багатющий поклад (Ткач, Плем’я.., 1961, 128).
2. перен. Великий запас, зосередження чого-небудь. І раптом Потьє знайшов у собі невичерпні поклади бадьорості й віру в перемогу (Рибак, Новий день, 1937, 249); Безмежні були в Танцюри поклади молодечого оптимізму (Шовк., Людина.., 1962, 267).
3. розм. Те саме, що по́слід.
ПО́КЛАД2, у, ч. Звичайне або зроблене з крейди, дерева і т. ін. яйце, яке кладеться в певному місці, щоб курка там неслася. Сяде курка й без покладу (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 26.