ПОКЛОНЯ́ТИ 1, я́ю, я́эш, недок., ПОКЛОНИ́ТИ, лоню́, ло́ниш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що нахиля́ти. Найперша ж річ була в його — думати та гадати, як його тут визволитись.. Оце він своїми тільки власними руками щодень, щоніч, що, може, година, шторхаючи стіну, начеб трохи поклонив її (Вовчок, І, 1955, 334).
ПОКЛОНЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., ПОКЛОНИ́ТИ, лоню́, ло́ниш, док., до кого, кому, фольк., заст. Кланятися, передавати вітання комусь. То не сива зозуля закувала, як сестра до брата з чужої сторони поклоняла (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 32.