ПОКЛЯ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до покля́кнути 1. На просланім чапані, звівши покляклі руки до сходу сонця, молився Ісен-Джан (Ле, Міжгір’я, 1953, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 33.