ПОКЛЯ́СТИ́СЯ, яну́ся, яне́шся, док., без додатка, ким-чим і діал. на кого, а також з інфін. Дати клятву; урочисто пообіцяти що-небудь, завірити в чомусь; присягнутися. Матроси схилялись на одно коліно перед клятвою і розписувалися. Всі розписалися, всі поклялися (Кучер, Чорноморці, 1956, 354); — Клянусь своєю честю! — задзвенів голос Щорса у високому незабутньому хвилюванні. І полк поклявся честю (Довж., І, 1958, 147); Коли б Василькові хто загадав поклястися, то для нього була б найбільша клятва поклястися на батька (Турч., Зорі.., 1950, 19); Поклявся мені віддячити се [врятування від смерті] і додержав слова (Фр., IV, 1950, 112); Поклялися вони іти все життя поруч, що б там з ними не сталося (Цюпа, Три явори, 1958, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 33.