ПОКОЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Змусити коливатися.
2. неперех., перен., розм. Док. до колива́ти 2. Федір, п’яний, у своєму пишному уборі, поколивав через двір (Мирний, IV, 1955, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 34.