ПОКОЛО́ШКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Док. до коло́шкати 1, 2. — Та не гомони, дядьку: усю рибу поколошкав (Морд., І, 1958, 57); —Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо (Вишня, II, 1956, 124); Вистрілив [Денис] для страху, щоб поколошкати дівчат (Тют., Вир, 1960, 19).
2. рідко. Те саме, що покошла́тити.
3. Пошкодити, побити (рослини). Град поколошкав трошки хліб (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 36.