ПОКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. неперех. Померти, загинути (про всіх або багатьох). Бодай наші вороги поконали до ноги (Чуб., V, 1874, 246).
2. перех., рідко. Те саме, що перемогти́. Не клич мене! Я мушу поконати свій біль і труд, бо серце каже з світлом поспішати між темний люд (У. Кравч., Вибр., 1958, 106); — Вона [любов] поконає колись і ваше горде серце, і ви піддастеся їй! (Коб., І, 1956, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 36.