ПОКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, недок., перех., заст. Оточувати спокоєм; берегти, пестити. Я тебе не покину довіку, буду тебе покоїти, ніжити (Кв.-Осн., II, 1956, 438); * Образно. Ще далі… тиша славного кварталу, Де в куряві розкопаного валу Храм-мавзолей покоїть свій фронтон (Зеров, Вибр., 1966, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 34.